Олександр КОЧУБЕЙ: «Втрата вітчизняного насінництва та селекції — це втрата продовольчої незалежності України» - інтервʼю газеті «Урядовий курʼєр»

Питання відродження вітчизняного насінництва турбує аграріїв не перший рік. «УК» неодноразово порушував цю проблему, і позаторік у Міністерстві аграрної політики та продовольства навіть заявляли, що вже за кілька років під час посівних кампаній ми використовуватимемо тільки вітчизняне якісне насіння.

Але ці чиновницькі заяви, на жаль, залишилися тільки добрими намірами. А за нинішнього стану справ в економіці виконати це завдання ще проблематичніше.

Чому? Бо в державному реєстрі сортів рослин України частка іноземної селекції становить уже майже 50% і щороку збільшується. Український ринок насіння стрімко захоплюють західні селекційно-насінницькі фірми. Прокоментувати ситуацію ми попросили провідного насіннєвода України, зокрема Полтавщини, Олександра Кочубея.

У сусіда не завжди краще

— Олександре Васильовичу, у нашій країні функціонують понад сто наукових установ, які займаються селекцією і в яких працюють більш як чотири тисячі селекціонерів, а до нас щороку завозять понад 70 тисяч тонн насіння.

— Зокрема кукурудзи (57,4 тисячі тонн) майже на 280 мільйонів доларів, а це приблизно 5,5 мільярда гривень — річний бюджет немалої області. Водночас полтавські насінгоспи щороку виробляють майже 10 тисяч тонн посівного матеріалу кукурудзи, попри це, до 75% площ качанистої в нашій області засівають насінням зарубіжної селекції.

— Спрацьовує стереотип, що зарубіжне — краще за наше?

— Більшість вітчизняних сортів і гібридів за господарсько-біологічними ознаками не поступаються зарубіжним, цілком конкурентоспроможні, а за такими ознаками, як зимостійкість, посухостійкість, стійкість до хвороб, за смаковими якостями часто переважають зарубіжні аналоги. До речі, ще чверть століття тому під час випробування в області гібридів кукурудзи вітчизняної селекції (дніпровський 273, 203, 310) було отримано врожайність у межах 109,3—127,7 центнера з гектара. Торік на найбільшому в Україні виробничому полігоні Дніпропетровського інституту зернового господарства новий гібрид яровець 243 серед 61 гібриду іноземної селекції в середньоранній групі посів 21 місце, випередивши всі гібриди таких відомих фірм, як Сингента, Маїсадур, КВС тощо, показавши врожай 104,9 центнера з гектара. І таких прикладів можна навести чимало.

— Спеціалісти кажуть, що нині Україна майже не експортує (10 тисяч тонн) власного насіння, а  свого часу тільки Полтавщина продавала за кордон кукурудзи майже 25 тисяч тонн.

— Зокрема й у Німеччину гібрид бекоста. На цьому ми заробляли чималі кошти. Наприклад, у Франції надходження від реалізації насіння обчислюється у 1,2 мільярда євро, зокрема від експорту — 730 мільйонів євро. Експортують вони 36% виробленого насіння, або удвічі менше, ніж імпортують. У нас імпорт переважає експорт у сім разів. грунтово-кліматичні умови України й досвід з вирощування насіннєвого матеріалу вітчизняними насінгоспами дозволяють експортувати наше насіння у великих обсягах. Проте нечіткою залишається  політика в цій галузі, що вже призвела за останні роки до різкого скорочення насінницьких господарств.

До речі, у Франції виробництвом насіння займаються близько двадцяти тисяч фермерів, фірм і компаній, а в нас — удесятеро менше. Купуючи дедалі більше імпортного насіння, ми щорічно збільшуємо фінансування західних науки, селекції, виробництва. Мають активізуватися асоціації виробників насіння, які повинні захищати українського селекціонера.

Що маємо — не цінуємо

— Згідно із законопроектами про насіння, що перебувають на розгляді у парламенті, держава повинна передати частину своїх функцій в галузі  насінництва громадським організаціям.

— У цьому немає нічого нового, так роблять в усьому цивілізованому світі. У нашій країні такі повноваження має виконувати асоціація «Українське насіннєве товариство», засновниками якої є вітчизняні виробники посівного матеріалу та провідні українські науково-дослідні та селекційні установи. Але як гриби після дощу  виникли ще дві насіннєві асоціації, створені зарубіжними фірмами. Вони не хочуть з нами об’єднуватися, бо мають тут власні інтереси. А профільне міністерство щодо цього питання зайняло пасивну позицію.

На жаль, останніми роками в нас більше руйнують, ніж будують. Це добре видно на прикладі державної насіннєвої інспекції, яку два роки тому було ліквідовано й уведено до складу новоствореної сільгоспінспекції. Зараз ця інспекція вже на стадії ліквідації. З організацією насіннєвого контролю нічого не зрозуміло, її функції планують передати Державній службі з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів. А це не сприятиме розвитку сільського господарства.

Логічно було б об’єднати насіннєву, карантинну інспекції та службу з сортовипробування в одну організацію, підпорядкувавши її Міністерству аграрної політики та продовольства. Користь від такого об’єднання для вітчизняної селекції й насінництва була б великою.

— А насіннєзнавців уже не змушують, як раніше, етикетки на мішки з посівним матеріалом замовляти лише в Києві?

— Де там, усе в цій царині залишилося, як і було, хоча ці етикетки можна виготовляти на місцях майже удвічі дешевше. А ще досвідчені кадри з насіннєвого контролю, які по півроку були у відпустках за власний рахунок, масово звільняються. А саме час проводити апробацію насіннєвих посівів, готуватися до збирання насінників й організовувати очищення посівного матеріалу.

Над створенням нового сорту чи гібриду селекціонер працює 15—20 років, а то і все життя. Тому відновити втрачене дуже непросто. Фактично втрата вітчизняного насінництва та селекції — це втрата продовольчої незалежності України.

Олександр ДАНИЛЕЦЬ,
«Урядовий кур’єр» 

ДОСЬЄ «УК»

Олександр КОЧУБЕЙ. Народився у 1954 році в селищі Сахновщина на Харківщині. Закінчив Полтавський сільськогосподарський інститут, за фахом — учений-агроном. Усе трудове життя спеціалізувався на насінництві. Працював агрономом-насіннєводом у колгоспі, головним агрономом з насінництва Полтавського обласного сільськогосподарського виробничого сортонасінницького об’єднання «Сортнасінпром», виконавчим директором — віце-президентом асоціації «Насіння Полтавщини». Член ради Української аграрної конфедерації, ради асоціації «Українське насіннєве товариство». Заслужений працівник сільського господарства України.